Зневага до виховання є загибеллю  людей, родин,  

                                          держав і всього світу.

                                                                        Я. Коменський

 В Україні в умовах глобальної соціально – економічної кризи надзвичайно загострилися проблеми виховання молодого покоління. Діти та підлітки дорослішають під час руйнації ціннісних орієнтирів

та моральних норм, партійно – політичного розбрату, майнової поляризації й розшарування суспільства, розбалансованості діяльності офіційних структур і цілих соціальних інституцій, які традиційно опікуються організацією виховання молоді – сім’ї, школи, молодіжних громадських організацій, церкви.

     Взаємовідносини школи та сім’ї мають довготривалу історію. Як будь – яка дорога починається з перших кроків, а будь – яка будівля – з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок у сім’ї. Адже саме в родині з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ, тут проходить її громадське становлення, формується  світогляд.

    Згадаймо слова В.Сухомлинського: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини – громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї будується педагогічна мудрість школи».

    Із сім’ї протоптується стежка до школи, а звідти на життєву дорогу ведуть дітей два розуми, два досвіди, здобуті у сім’ї та школі. Сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку.

   Отже, виправлення кризової ситуації із вихованням молодого покоління української держави можливе лише спільними цілеспрямованими зусиллями педагогів і батьків, родин учнів. Тому в розбудові виховних систем шкіл реформування підструктури взаємовідносин із батьками є чи не найважливішим. Ця робота починається з двох змін:

-        впровадження ефективних моделей державно – громадського управління освітою;

-        модернізація системи педагогізації батьків як головних соціальних партнерів навчального закладу.

Логічним продовженням реформістських перетворень змісту і структури навчально – виховного процесу мають стати зміни у взаємодії батьки – учителі – учні (так званий «трикутник»).

Якщо ми хочемо досягти виховної мети, то маємо прагнути, аби якомога більше учасників педагогічної взаємодії брали активну участь у розбудові виховного простору школи, стали суб’єктами його створення. Вони можуть бути як колективними, так і індивідуальними.

У свідомість педагогів і батьків має закладатися широке розуміння поняття здоров’я, складники якого – фізичний, психічний, соціальний, духовний розвиток дітей – взаємодіють та інтегруються. Багато детермінант визначають стан здоров’я дітей. Серед них, з педагогічної точки зору, є дві найважливіші: якість організації навчально – виховного процесу в школі і духовне, фізичне, емоційне благополуччя дітей у сім’ї.

   Наше суспільство звикло економити на людях за рахунок недооцінки зіставлення засобів і результатів праці. І у шкільній освіті вільний час учнів, заощадження пізнавальних сил і здоров’я у досягненні результатів ще не стали цінністю. В умовах демографічної кризи конче необхідно в межах держави створити дієвий медичний і психологічний супровід дітей раннього і дошкільного віку, молодших школярів, підлітків, учнів старшого віку, хронічно хворих, інвалідів. На жаль, бракує у цій справі дієвої державної підтримки сім’ї – головного інституту соціалізації дитини.

    Профілактика пияцтва, тютюнопаління, наркоманії, токсикоманії серед учнів передбачає активне залучення до превентивних заходів медичних і освітянських установ, психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб тощо. На жаль, державі і суспільству не вдалося створити умови для зміцнення здоров’я і повноцінного відпочинку дітей.

Необхідно домагатися обов’зкового включення до штату загальноосвітніх та інших навчальних закладів психологів, соціальних педагогів, медичних працівників. Психічна складова здоров’я дітей і молоді значною мірою залежить від формування культури почуттів у школі і сім’ї, загальної культури суспільства. Створення сприятливого для виховання дітей, молоді та й усього населення інформаційно – культурного простору – першорядна умова духовного оздоровлення, «очищення» виховної атмосфери суспільства. Крім доброї волі, це потребує вольових рішень влади, реалізації якісних, довготривалих програм на телебаченні, радіо, налагодження державного забезпечення якісною дитячою літературою шкільних бібліотек, потужних інвестицій в індустрію змістовного дозвілля, впровадження сучасних ефективних педагогічних технологій позашкільної виховної роботи, дитячих таборів тощо.

     Щоб забезпечити конституційне право кожного на здобуття повної загальної середньої освіти та залучити до навчання всіх дітей шкільного віку потрібно контролювати та своєчасно реагувати на факти ухилення дітей від навчання, виявляти причини пропусків уроків. Водночас із традиційними формами реагування на факти ухилення дітей від навчання, такими як накази по навчальному закладі, засідання педагогічних рад, методичних об’єднань класних керівників, піклувальних рад, шкільних рад з профілактики бездоглядності, правопорушень і шкідливих звичок, широко використовується потенціал учнівського самоврядування та батьківської громадськості. У більшості шкіл порядок такий: після першого уроку оперативно з’ясовуються причини відсутності учнів на уроках, доповідаються заступнику директора з навчально – виховної роботи, після другого уроку заступник повідомляє директора, а після уроків класний керівник спілкується з батьками. Але в деяких школах існують облікові технології вже ХХІ століття: електронні щоденники, комп’ютерний облік учнів та спілкування з батьками через Internet тощо, що значно полегшує завдання.

    Зрозуміло, що повноцінне родинне виховання можливе за умов незалежного оволодіння батьками сучасних психолого – педагогічних знань і вмінь застосовувати їх на практиці, а у підсумку – набуття компетенцій відповідального батьківства. У процесі родинного виховання потрібна правильна та цілеспрямована організація впливів на дитину, спрямована ґрунтовним педагогічним знанням.

    Про нагальну потребу педагогічної підготовки писав К.Ушинський. «…батьки – завжди є почасти вихователями своїх дітей і кладуть зерна майбутніх успіхів чи не успіхів виховання. Зрозуміло без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знань». Отже, у  підвищенні психолого – педагогічної культури батьків провідна роль повинна належати школі, яка має забезпечувати ознайомлення родин учнів із сучасними ефективними підходами до виховання і розвитку дітей, сприяти встановленню продуктивної співпраці всіх учасників педагогічної взаємодії.

    Ще жодна школа не спромоглася виховати дітей всупереч їхнім батькам. Лише тоді, коли в родині та школі дитина живе одними й тими самими ідеалами, цінностями, зрештою, навіть побутовими звичками, вона формується гармонійною особистістю. 

    Для сучасної сім’ї дуже важливо побудувати адекватні стосунки між її членами, особливо між батьками та дітьми. Одним із пріоритетних методів соціально – психологічної допомоги батькам та дітям є тренінги батьківської ефективності у стосунках із дітьми, усвідомленого батьківства чи батьківської компетентності. Тренінги можуть проводити психологи, соціальні педагоги чи спеціально підготовлені на тренінг – семінарах педагоги та класні керівники. Сучасні інтерактивні форми навчання дають змогу батькам поглибити пізнання самих себе, своїх психологічних особливостей, усвідомити свої дії та думки, набути навичок продуктивного розв’язання конфліктів, адекватної поведінки в певних соціальних ситуаціях, опанувати комунікативні компетенції. Відбувається вивчення світу дитинства, поглиблене пізнання своєї дитини та її внутрішнього світу, віднаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, вивчення ефективних виховних методів і прийомів залежно від її віку.

    Методичні прийоми, що найчастіше використовуються під час тренінгу – мозковий штурм, робота в групах, інформаційне повідомлення, рольова гра, розгляд реальних проблемних ситуацій учасників тренінгу, аналіз власного життєвого досвіду, обговорення поданої інформації тощо.

     Новим розділом освіти у школі є – превентивне навчання. Воно засноване на наукових теоріях, що можуть бути незнайомі вчителю. Знання теоретичних питань дуже важливо тому, що вживання тютюну й алкоголю – дуже поширене явища. Ми щодня стикаємося з ним у засобах масової інформації та у повсякденному житті. У порівнянні з традиційними тютюном і алкоголем, вживання підлітками й молоддю наркотиків – відносно нове соціальне явище, яке ще треба навчитися переборювати. За останні роки зростання вживання тютюну й алкоголю дітьми й підлітками відбувається дуже інтенсивно. Тривожним є і той факт, що все більше молоді прилучається до наркотиків. Це дуже шкідливо: дев’ять з десяти хворих на рак легень палили. Аварії й насильство, пов’язані з уживанням алкоголю, є головною причиною смертності підлітків і молоді. Основним каналом зараження СНІДом в Україні стало внутрішньовенне введення наркотиків, а злочини, пов’язані з наркотиками, не менш небезпечні та дають не менше прибутків, ніж нелегальна торгівля зброєю. Тому завдання превентивного навчання включає:

. Надати дітям об’єктивну, відповідну до віку інформацію про тютюн і алкоголь; сприяти збільшенню знань учнів шляхом обговорення проблем, пов’заних з тютюном і алкоголем.

. Вчити дітей краще зрозуміти самих себе і критично ставитися до власної поведінки.

. Вчити дітей ефективно спілкуватися; сприяти прагненню дітей зрозуміти оточуючих і аналізувати свої стосунки з ними.

. Вчити дітей робити здоровий вибір і приймати адекватні рішення.

. Допомогти школі й батькам у попередженні прилучення учнів початкової школи до тютюну й алкоголю.

Вчителі вважають, що превентивна освіта необхідна. Батьки школярів переконані, що вживання алкоголю й наркотиків – проблема сучасної української молоді. Її оцінили як найбільшу 88% респондентів. Твердження ці не є абстрактними: 51% батьків вважає, що вживання алкоголю й наркотиків – це проблема їхнього мікрорайону. Разом з тим, батьки визнають, що для дітей не становить труднощів дістати пиво (53%) чи сигарети (60%), а приблизно половина проб алкогольних напоїв приходиться на батьківський дім. Стільки ж респондентів (47%), дітям яких 7 – 10 років, повідомили, що їхні діти вже пробували алкоголь.

Таким чином, позиція батьків є суперечливою. З одного боку, ними усвідомлюється серйозність проблеми і загроза власним дітям. З іншого – залишається традиційною поведінка: дітям дозволяється пробувати алкогольні напої і, насамперед, вдома, а доступ дітей до сигарет і алкоголю не заборонений.

   Ставлення батьків до профілактичних зусиль школи позитивне: 62% респондентів схвалюють інформування школярів про шкоду вживання алкоголю. 74% батьків самі хотіли б дізнатися більше про шкідливий вплив алкоголю й наркотиків на дітей і підлітків, 49% стали б відвідувати профілактичні заняття в школі і 62% погодилися б допомагати школі в справі профілактики. Зі свого боку батьки часто говорять з дітьми про небезпеку вживання алкоголю (47%) і наркотиків (62%), тому що ними визнається виняткова відповідальність за власних дітей (82%).

   Ефективними методами профілактичної роботи батьки вважають: бесіди батьків з дітьми (88%), залучення дітей до занять спортом та інші види позакласної активності (85%), релігійність (70%), а також лекції про шкідливий вплив алкоголю й наркотиків у школі (75%), своєчасне виявлення, обслуговування (72%) і лікування (73%) підлітків, що попали в залежність. Позитивне ставлення батьків до профілактики в школі й інших інститутах суспільства, бажання самим більше довідатися про профілактику й особисто брати участь у профілактичних заходах створює сприятливі умови для роботи з батьками й об’єднання зусиль сім’ї і школи.

     Українці споконвіку опікувалися своїми нащадками, намагаючись зберігати та передавати дітям традиції роду. Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок поколінь. Тому в родинному середовищі формувалися такі якості, як повага до старших, милосердя, щирість.

   Спілкування молодших і старших членів родини є неоціненним скарбом для виховання підростаючого покоління. Як важливо для дитини постійно відчувати увагу, піклування, турботу бабусі, чути не тільки слова розумного вчителя, але й оповіді  мудрого дідуся.

   Як прекрасно разом творити дива: вишивати сорочки та співати веснянки, ліпити вареники й виготовляти вироби з природних матеріалів тощо. Можливими стали родинні свята й виставки, пов’азані з традиціями українського та інших народів. Але найголовніше – це єдність поколінь, які виховуються шляхом постійної турботи старших про молодших і навпаки.

    Усвідомлення мети, завдань, змісту виховання, оволодіння методами виховної роботи, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, ознайомлення із діяльністю школи, де вчиться син чи донька, а також із позитивним досвідом виховання в інших сім’ях – усе це допомагає батькам виконувати свій громадянський обов’язок вихователів і формувати особистість своєї дитини. Отже, належним чином організована робота школи з батьками сприяє поліпшенню умов навчання, виховання і розвитку учнів і допомагає створити превентивний виховний простір, сприятливий для розвитку дитини.